Біографія поясної сумки

Якщо ви думаєте, що поясна сумка – продукт сучасної моди, поспішаємо вас поправити. Бананка у її сьогоднішньому вигляді випускається з 1973 року, проте її перші прототипи було винайдено кілька тисячоліть тому. Сумки з кріпленням на поясі були придумані відразу після того, як наші предки перейшли від бартерних відносин до фінансових.

 

Першими грошима стали залізні та мідні монети, а згодом і екземпляри з дорогоцінних матеріалів. Монети були вкрай незручні при перенесенні (перші кишені в одязі винайдуть приблизно через 1 тис. років), і кмітливі кравці вигадали спеціальні поясні мішечки для їх зберігання та транспортування. Перші згадки про поясні мішечки для грошей датуються 500 роками до нашої ери. Жителі Стародавньої Месопотамії, а згодом і греки з римлянами носили мішки для грошей на поясах, якими були обв’язані вільні сорочки (хітони). Згодом поясні мішечки перетворилися на обов’язковий елемент гардеробу чоловіків та жінок. Такі сумки щедро розшивалися різноманітними візерунками і навіть коштовним камінням. Саме за сумкою, що висіла на поясі, часто можна було визначити статус людини.

 

У ХІ столітті мода на поясні сумки починає зароджуватися і в Європі. Перші мішечки для грошей почали з’являтися у країнах євразійського континенту завдяки лицарям, які брали участь у хрестових походах. Новинка одразу сподобалася місцевим модникам, які вдосконалили їх та пристосували не лише для перенесення грошей. Як правило, маленькі сумки-гаманці з розмінними монетами висіли на поясах місцевої знаті, яка роздавала милостиню. Також чоловіки почали використовувати мішечки для перенесення нюхального, а пізніше і звичайного тютюну. Такі сумки могли виготовлятися з тканини, але здебільшого робилися зі шкіри та майстерно розшивались. До речі, багато власників сумок на пояс, крім тютюну, носили в них ножі та кинджали. Так холодна зброя постійно була під рукою і, у разі небезпеки, дуже швидко витягалася з імпровізованих піхов. У XIV столітті в побуті з’являються плоскі сумки, що за своєю формою нагадують книгу і призначені для перенесення молитовників. Такі своєрідні футляри мали оздоблення із шовку, золотих чи срібних ниток. Починаючи з XV століття, коли в моду увійшли звичайні сумки з двома ручками, поясні аналоги здебільшого стали атрибутом купців і різних змін. Обов’язковим атрибутом кожного продавця на той час був великий гаманець, який також кріпився до пояса і грав роль особистого сейфа. Такі сумки були популярні й у Стародавній Русі. Наші земляки гідно оцінили зручність поясної сумки, яка дуже швидко стала невід’ємною частиною їхнього гардеробу. Наступні 400 років сумка на пояс залишалася в тіні у її дворучних аналогів і використовувалася виключно як практичний і зручний аксесуар у представників різних робітничих професій.

 

Новий виток розвитку цей аксесуар отримав уже у XX столітті. Збільшившись у розмірах та значно додавши у функціональності, сумка також почала «тримати» форму за рахунок застосування нових міцних та жорстких матеріалів. Для зручного сортування речей сумка на пояс також має кілька відділень. До речі, як застібки на той час використовувалися різні тканинні або шкіряні зав’язки, пізніше кнопки, а після 1923 року і блискавки. Також у цей час виникає певна класифікація поясних сумок залежно від їхньої функціональності. Сумки для робітничих професій і сумки для повсякденного носіння остаточно розділилися і стали розвиватися окремо.

 

 

На поясні сумки для повсякденного носіння звернули увагу дизайнери, які почали втілювати свої творчі експерименти та задуми, і з подачі яких, до речі, вперше з’явилася назва бананку. З моменту появи бананка позиціонувалася як сумка для занять спортом і продавалася в спортивних магазинах. Цей аксесуар припав до вподоби спортсменам, які займалися бігом та велоспортом. Ну а потім зручність форми, комфорт при носінні і стильний зовнішній вигляд оцінили і звичайні люди, для яких перенесення речей з функцією «вільні руки» стало справжньою знахідкою у метушні міського життя.